Жахи на вулиці
Девіда Лінча
Перед повнометражним дебютом Девід Лінч випрацьовував свій унікальний стиль у Пенсильванській академії. І хоча навчання давалося нелегко, його короткі метри, зняті на курсі, досі залишаються ключовим знайомством з творчістю режисера. Згодом Американський інститут профінансував ще два фільми Лінча, які глибше розкривають його улюблені теми насильства, тілесності та сновидінь.
Чотири картини вийшли єдиною добіркою у США у 2002 р., а тепер їх можна переглянути на KISFF.
Фільми демонструються мовою оригіналу з українськими та англійськими субтитрами
Попередження про триґери: звуки повітряної тривоги
Тривалість програми: 52 хв
Шість чоловіків хворіють / Six Men Getting Sick, 1967
Поки Лінч навчався в Пенсильванській академії витончених мистецтв, йому потрібно було створити якийсь твір на виставку скульптур та картин. Цей твір виявився рефлексією на хворобу шести людей, в яких по черзі наповнюються шлунки кров’ю, а потім вони блюють… шість разів, адже стрічка по шість разів прокручує одне й те саме хвилинне зображення. Ця суміш кадрів доповнюється або сиренами швидкої допомоги, яка нібито вже на підході, або сигналами повітряної тривоги (в Україні помітять такий контекст).
Картину зняли за 200 доларів, що на той час вважалося великими коштами Сам режисер описував фільм так:
«П'ятдесят сім секунд зростання і вогню та три секунди блювоти».
Картина засвідчила впізнаваний стиль режисера, який часто виготовляє пап'є-маше для своїх стрічок та не цурається ручної роботи. Якщо говорити про сенси, то чіткої відповіді від режисера не дочекаєтесь. Однак саме в університетські роки у нього почалися проблеми зі шлунком через часте споживання кави та цигарок. Можливо, це своєрідна візуалізація його внутрішніх болів
Абетка / The Alphabet, 1968
Після дебюту Девіду запропонували 1000 доларів для зйомки наступного фільму, 450 з яких він витратив на камеру для «Абетки». Відзнятий матеріал фільму Лінч втратив, але домовився використати решту грошей для самостійного виробництва. Він пофарбував стіни своєї вітальні в чорний колір, а обличчя своєї дружини Пеггі — в білий для кращого контрасту.
У звуковій доріжці Девід використав записи плачу своєї доньки Дженніфер. Тож над стрічкою працювала вся сім’я Лінчів. Існує легенда, що ідея картини з’явилася через розповідь племінниці Пеггі Лінч, яка уві сні вимовляла по кожній літері абетки.
У цій картині хлопчик втікає від знущань батьків до своєї бабусі, яка здатна надати йому безумовну любов. Американський інститут кіно виділив режисеру на цей експеримент лише 5000 доларів із затребуваних 7119, і в підсумку їх виявляється недостатньо для завершення знімань фільму.
Лінч показав відзнятий матеріал співробітнику інституту, який вирішив все ж таки докласти коштів до бюджету фільму. На зніманнях Девід познайомився із саунддизайнером Аланом Сплетом, з яким вони продовжать співпрацю аж до часів «Синього оксамиту». Над «Бабусею» він разом із ним провів 63 дні, записуючи всі необхідні звуки.
Бабуся / The Grandmother, 1970
Ампутована, 1973
Головну роль зіграла Кетрін Колсон, що пізніше також з’явиться в образі культової жінки з поліном у серіалі «Твін Пікс». А ось медбрата, який змінює бинти, зіграв сам Лінч. Це перша поява режисера в кадрі, що згодом теж стане знаковим елементом у його фільмах
Поки у Лінча зберігався час після невдалого запуску виробництва «Людини-гумки», він запропонував своєму оператору Фредеріку Хелмсу замість тестів двох камер для Американського інституту кіно зняти два однакових фільми — «Ампутована». .
Текст: Юрій Самусенко
