Хрупка памʼять
Пам’ять є крихкою завжди — як індивідуальна, так і колективна. А у нашу віртуалізовану й глобалізовану добу здається, ніби вона витікає крізь пальці й лишає по собі не тверді резистентні уламки, а леткі сліди, що змінюють форму від найменшої взаємодії з оточенням. Утім, забувати буває не менш складно і боляче, аніж пригадувати і пам’ятати. Між цими процесами, як і всередині них, варто шукати рівновагу. Тоді вони трансформуються у «рефлексувати» та «відпускати», які також свідчать про пам’ять, лише більш екологічну щодо її носіїв.
Кіно є формою активної пам’яті, спробою зафіксувати надмірність певних досвідів, реактуалізувати та пропрацювати їх. Це терапевтична практика для усіх грав_чинь простору, який витворює довкола себе Фільм — тих, хто створює, тих, хто дивиться і тих, хто тільки планує до нього долучитися.
Роботи, включені до цієї програми, об’єднані темою пам’яті, але кожна із них говорить про неї по-різному: одні автор_ки фокусуються на власній історії, тоді як інші поєднують індивідуальне і колективне, аби через взаємодію цих вимірів ліпше збагнути кожен із них. Походження і коріння, сім’я і рідний простір — це аспекти буття, у межах яких режисер_ки працюють із досвідом пам’ятання. Він дуже вразливий перед світом пандемій, воєн і великих даних. Це надає фільмам особливої сентиментальності, непозбувної до останніх секунд хронометражу.
Тривалість програми: 79 хв
Кураторка програми: Саша Прокопенко
Попередження про триґери: жорстокість до тварин, оголеність
Фільми демонструються мовою оригіналу з українськими та англійськими субтитрами
20 березня, 17:30 / Планета Кіно (ТРЦ Мануфактура)
МІЙ ОСОБИСТИЙ ЛІВАН / 2020
Тео Панаґопулос
Живучи, ми не шукаємо себе, а безперервно створюємо. Ідентичність — складний динамічний конструктор, він єднає минуле й теперішнє, віднаходячи себе у площинах колективного свідомого і несвідомого. Тому це завжди й про пам’ять, індивідуальну та поколіннєву. І питання про себе «тут і тепер» нез’ясовні без питань про предків і їхні життєві шляхи.
Головний герой фільму фіксує себе у моменті інтенсивної рефлексії про власну ідентичність, її етнічний аспект. Наполовину грек, наполовину ліванець — уже в дорослому віці він намагається вибудувати себе у другій іпостасі. Для цього звертається до минулого матері-ліванки, і фільмує ледь не першу відверту розмову про те, якою була її юність у Бейруті під час війни.
Так сюжетна структура розширюється й делікатно дає голос і видимість тим, хто цього, часом неусвідомлено, потребував. Перед нами розгортається болісний процес реконструкції пам’яті — дуже важливий для того, аби мати й син могли вільно витворювати себе далі.
З ЛЮБОВ’Ю, ТАТО / 2021
Діана Кам Ван Нґуєн
Пам’ять дитини, що дорослішає, схильна витісняти потенційно травматичні події у простір глибокого несвідомого. Буває, вони залишаються там до кінця життя людини, а в інших випадках фрагментарно виходять на світло. Тоді реконструкція того, що ми пам’ятаємо про власне минуле, стає чи не єдиним способом віднайти цілісність і самість у майбутньому.
Діана знаходить старе листування із батьком. Там їхнє спілкування дуже близьке, сповнене відданості та ніжності. Дитиною вона вибудовувала його ідеалізований образ, заплющуючи очі на багато неприємних речей — аж поки деякі з них стає неможливо ігнорувати. Коли чоловік пішов із сім’ї, вони віддалилися, і багато чого лишилося непроговореним і невідрефлексованим.
Діана повертається до практики написання листів, щоби заповнити лакуни пам’яті та розповісти батькові про свої переживання, пов’язані із його (відсутньої) фігурою. Її текст витворює сюжетну і змістовну канву цього фільму. Він стає простором терапевтичної реактуалізації болю, що уможливлює справжнє зцілення.
Марія Луіса Сантос, Карло Нассісе
У прямому сенсі під місцями пам’яті розуміють локацію чи об’єкт, які концентрують індивідуальні або колективні спогади. Ширше трактування говорить про те, що за цим топографічним виміром криється дещо більше. На думку філософів, місця пам’яті переплітають у собі матеріальний, функціональний і символічний аспекти, адже «завжди тягнуть за собою шлейф значень і асоціяцій, завжди означають більше, ніж містить у собі їхня суто матеріяльна природа». Ці напівсимволічні конструкти відіграють важливу роль для спільноти, яка їх витворює: консолідують, мобілізують, прояснюють.
АДРЕСИ / 2023
Фільм досліджує те, як звичайні адреси можуть стати такими місцями соціальної пам’яті — на прикладі рідного для режисер_ок костариканського простору. Тут адреса не містить звичної назви вулиці і номера будинку, натомість складається із цілої системи асоціацій, пов’язаних зі впізнаваними об’єктами у просторі: старим фіговим деревом, придорожнім супермаркетом, запаркованим авто (якого, можливо, давно немає на місці). Так адреса постає складною вербальною конструкцією, тканою нитками колективної пам’яті.
Робота має цікаву оповідну структуру. Вона починається історією співавторки, розширюється до дискусії про поширене явище і повертається у русло особистого. Так проявляється нерозривний зв’язок людини зі спільнотою — саме у ній варто шукати відповіді на питання про Себе.
НАПИСИ НА ПІСКУ / 2022
Янґ Ю / Нідерланди / 11 хв
«Примусове стирання спогадів — смерть інформаційних продуктів».
Ми звикли поступово покладатися на мобільні телефони чи комп'ютери, які фіксують наше життя і думки, стають нашими особистими друзями і способом життя. Фрагментуючи своє життя, люди крок за кроком розбивають події, що відбуваються в їхньому житті, на записи даних. Наприклад, додаток для моніторингу здоров'я на смартфоні, який записує щоденну фізичну активність.
ВАЛЕРІЯ / 2023
Сара Юрінчич / Хорватія / 16 хв
Режисерка вирушає на острів, де похована її бабуся. Ця експериментальна подорож відносить нас у минуле через її родовід по жіночій лінії.
За таких умов інформаційні продукти викарбовуються в людському его. Припустимо, що спогади, які зберігаються в людському мозку, можуть бути забуті або пригадані за власним вибором людини. Отже, після того, як персональні дані та інформаційні продукти як носії пам'яті зберігаються в мережі, чи залишаються вони під владою користувача, який приймає рішення?
Що робити, якщо ці дані будуть стерті? Втрата персональних даних призводить до втрати збережених спогадів та онлайн-ідентичності людей.
Xiami Music, найрізноманітніша музична платформа Китаю, була закрита 5 лютого 2021 року. Цей проєкт заснований на особистих історіях авторки, реальному досвіді та розповідях про фрагментовані життя. Дослідіть відносини прив'язаності між людьми та видаленими інтернет-продуктами; в умовах прискорення технологій та суспільства, чому люди втрачають себе через зникнення інформаційних продуктів, і як наслідок — отримують відчуття ізоляції, яке досі присутнє в суспільстві. І як боротися з примусовим стиранням пам'яті через кіноформу.
ДОМАШНЯ ПТАШКА / 2021
Ева Шмик / Великобританія, Польща / 10 хв
У спробі вижити у великому місті, молода художниця занурюється у рожеві спогади про село, яке вона залишила.
Текст: Марія Васильєва
